Основна тема клінічної психології – регулювання емоцій або здатність керувати своїми емоціями – пов’язана з особистим добробутом та здатністю ефективно орієнтуватися в соціальному світі. Донедавна це поняття обмежувалося зосередженням уваги на внутрішньоособистісних процесах чи процесі регулювання власних емоцій. Найменше уваги приділяється соціальним та культурним аспектам регуляції емоцій. Тут ми стверджуємо, що, як соціальні істоти, наша участь у регулюванні емоцій може часто відбуватися у міжособистісному спілкуванні, коли довірені особи допомагають нам регулювати свої емоції. У цьому огляді буде висвітлено недавні дослідження процесів регулювання міжособистісних емоцій.
Регулювання міжособистісних емоцій
Традиційно регулювання емоцій визначається як процес, за допомогою якого люди впливають на те, які емоції у них є, коли вони є і як вони відчувають і виражають ці емоції (наприклад, Gross, 1998). Ця концептуалізація сильно наголошує на внутрішньоособистісних або індивідуальних аспектах регулювання емоцій. Однак нові моделі регуляції емоцій стверджують, що емоції рідко, якщо взагалі хоч іноді, випробовуються в соціальному вакуумі (Beckes & Coan, 2011; Zaki & Williams, 2013; Hofmann, 2014). Люди — соціальні істоти, і вони відчувають, виражають та регулюють емоції з іншими людьми та через інших (Hofmann, 2014; Zaki & Williams, 2013; Beckes & Coan, 2011; Coan & Maresh, 2013). Таким чином, дослідники нещодавно виділили другий підтип регуляції емоцій, званий регуляцією міжособистісних емоцій, який підкреслює ці соціальні компоненти та їх незаперечний вплив на те, як людина може керувати емоціями прямо чи опосередковано. Останні моделі стверджують, що навколишнє середовище впливає на його чи її здатність регулювати емоції без прийняття чи вирішення людини, і що для людей більш ефективно та поширено регулювати свої емоції за допомогою та підтримкою інших (Hofmann, 2014; Zaki & Вільямс, 2013 р.; Бекес та Коан, 2011 р.; Коан та Мареш, 2013 р.). Виникнення міжособистісної регуляції емоцій підтверджується теоретичними моделями, дослідженнями розвитку, підходами до тривалості життя, соціальними мережами та загальними дослідженнями взаємовідносин та взаємодії людей. Крім того, поточні дослідження підтверджують позитивні результати успішного використання міжособистісного регулювання емоцій та негативні результати міжособистісної дизрегуляції та впливу психопатології на міжособистісне функціонування та керування емоціями.
У цій оглядовій статті будуть досліджені такі галузі міжособистісних та соціальних моделей регулювання емоцій: 1) регулювання емоцій, а також його моделі та стратегії; 2) соціальна природа та процес регулювання емоцій у процесі розвитку; 3) позитивні результати, пов’язані з регулюванням міжособистісних емоцій; та 4) негативні наслідки міжособистісної емоційної дизрегуляції та наслідки для психопатології.
Традиційний погляд на регулювання емоцій
Дослідження регуляції емоцій зазвичай вивчають методи, якими люди контролюють і керують своїми емоціями самостійно, визначаючи, які емоції вони відчувають, ступінь, у якій вони їх відчувають, і коли ці емоції вступають у гру (Gross, 1998). Одна з найбільш впливових моделей внутрішньоособистісного регулювання емоцій, модель процесу регулювання емоцій Гросса, складається з 5 компонентів: 1) вибір ситуації; 2) зміна ситуації; 3) увага до ситуації; 4) модифікація думок та знань; та 5) модуляція відповіді (Gross, 1998). Спочатку людині представлена емоційна ситуація, яку він або вона може змінити залежно від ступеня емоційного впливу (кроки 2). Потім людина приділяє увагу певній частині ситуації чи зосереджується у ньому (крок 3). Крок 4 досягається, коли людина вирішує, як інтерпретувати чи надати значення конкретній події. Далі слідує фактична реакція людини на ситуацію (крок 5). Гросс називає перші чотири кроки “регулюванням емоцій, орієнтованим на антецедент” (регулювання перед дією), а п’ятий крок – формою “регулювання емоцій, орієнтованих на реакцію” (регулювання, засноване на реакції людини; Gross, 1998). Ключовим компонентом моделі Гросса є свідоме рішення пережити конкретну ситуацію, перебувати в ній та емоційно реагувати на неї. Іншими словами, ситуація чи самі компоненти навколишнього середовища не теоретично можуть впливати на людину, крім як надати їй чи їй ситуацію, на яку можна відреагувати. Ця відмінність стане важливою пізніше при відмінностях всередині – та міжособистісній регуляції емоцій.
Добре вивченими стратегіями регулювання емоцій, зазвичай пов’язаними з моделлю Гросса, є: переоцінка, придушення, прийняття, роздуми, уникнення та розв’язання проблем (Hofmann, Heering, Sawyer, & Asnaani, 2009; Aldao & Nolen-Hoeksema, 2010). Переоцінка визначається як переосмислення ситуації так, щоб вона сприймалася як безпечна. Прийняття належить до можливості утримуватися від зміни обставин, розглядаючи ситуацію з погляду відсутності суджень. Стратегії розв’язання проблем містять мозковий штурм та планування, щоб змінити або контролювати ситуацію (Aldao et al., 2010). Ці три методи регуляції емоцій зазвичай пов’язані з позитивними результатами та зменшенням стресу у разі психопатології, якщо вони використовуються належним чином або під час навчання у контексті когнітивно-поведінкової терапії (Hofmann et al., 2009). З іншого боку, схильність до придушення роздумів та уникнення їх можуть сприяти психічним розлади, таким як тривога та депресія (наприклад, Hofmann et al., 2009; Hofmann, 2014; Dennis, 2007; Nolen-Hoeksema, 2000). Придушення регулює емоції, блокуючи неприємні емоції чи ситуації, що, як було показано, активує систему реакції на стрес (Wegner, Broome, & Blumberg, 1997; Wegner & Gold, 1995). Румінація належить до безперервного перемішування думок в розумі знову і знову, без прийняття участі у коригувальних діях або планах. Уникнення, активне чи пасивне, здатне регулювати емоції, повністю позбавляючись ситуації або витримуючи її у присутності безпечної поведінки чи чинників, що зводять до мінімуму стрес. Алдао та Нолен-Хуксема (2010) дійшли висновку, що міркування, придушення та уникнення тісніше пов’язані із симптомами розладу харчової поведінки, депресії та тривоги, ніж інші стратегії регуляції емоцій.
Нещодавно з’явилися нові моделі регулювання емоцій, які розширили літературу з регулювання емоцій. Традиційні підходи до регулювання емоцій надали великий обсяг емпіричної підтримки внутрішньоособистісних емоційних процесів, які залежать від дій індивіда із саморегулювання, при ігноруванні соціокультурних впливів, що мають емпіричну підтримку у літературі розвитку. На відміну від внутрішньоособового регулювання, міжособистісне регулювання емоцій належить до управління емоціями себе та інших у контексті соціальної та екологічної сфер. Кілька дослідників запропонували основні моделі регуляції міжособистісних емоцій, але найпомітнішими з них є моделі Хофманна (2014), Закі та Вільямса (2013) та Бекеса та Коана (2011). Попри те, чи визначається це регулювання соціальних емоцій або регулювання міжособистісних емоцій, ці тонкі концептуалізації поклали основу для дослідження процесу соціального регулювання емоційного контролю.
Міжособистісний погляд на регулювання емоцій
Закі та Вільямс (2013) представили модель міжособистісного спілкування, яка звернулася до головного обмеження роботи Гросса: нестачі дослідження соціальних процесів регулювання емоцій. Закі та Вільямс створили свою модель на основі залежності або незалежності від реакції, аналогічну моделі Гросса, але включили соціальні процеси, провівши різницю між внутрішніми та зовнішніми формами міжособистісного регулювання. Ці концепції краще пояснити на прикладі. Уявіть собі Бена та Лізу, подружню пару. Обидва актори здатні регулювати власні емоції індивідуально, але Закі та Вільямс припускають, що вони також можуть спільно регулювати одне одного. Якщо Ліза зможе регулювати свої емоції, шукаючи присутності Бена, вона стане прикладом внутрішнього регулювання міжособистісних емоцій. Ліза може захотіти, щоб Бен супроводжував її протягом усього дня, щоб досягти її внутрішнього рівня комфорту, який залежатиме від реакції. Якщо Ліза задоволена простим знанням того, що Бен завжди на її боці, це буде процес, який не залежить від реакції. Тобто Ліза – це той, хто регулює свої емоції (внутрішні), але рівень реакції її чоловіка, чи то активна чи пасивна підтримка, належить до залежності чи незалежності.
За аналогічними оцінками, якщо Ліза засмучена, а Бен відповідає, обіймаючи її, думаючи: “вона засмучена і я хочу допомогти”, це буде зовнішнім процесом, тому що вона прагне регулювання, запитуючи свого партнера, а він забезпечує це через пряму відповідь. Однак Бен також може допомогти Лізі регулювати свої емоції без явного знання, показуючи щоденну підтримку як частину здорового шлюбу, що було б непрямою формою зовнішнього регулювання. З цих описів можна побачити, що фундаментальними компонентами регуляції міжособистісних емоцій є його соціальна природа та ідея про те, що соціальне середовище може регулювати актора за його чи його згодою або без нього (для подальшого вивчення цього процесу див. Hofmann & Doan, 2018). Зрештою, Бен приймає рішення про те, чи буде він надавати Лізі підтримку в регулюванні емоцій, незалежно від її бажання. Ліза має здатність просити Бена про допомогу або шукати його іншими непрямими способами для власного внутрішнього комфорту. Виключити цю спільну регуляцію відносин означало б припустити, що вроджені соціальні та комунікативні тенденції якимось чином припиняються, коли доходить до регуляції емоцій, що зрештою є хибним.
На підтримку моделі Закі та Вільямса (2013) автори нещодавно розробили анкету для вимірювання навичок міжособистісного регулювання емоцій (Вільямс, Мореллі, Онг та Закі, 2018). Вільямс та його колеги (2018) протестували схильність людей до використання стратегій регулювання міжособистісних емоцій, а також передбачувану ефективність обраних стратегій. Результати численних досліджень показали, що люди, які зазвичай використовують міжособистісні стратегії з високою ефективністю, «емоційно виразні, чуйні та соціально пов’язані» (Williams et al., 2018). Крім того, автори виявили, що коли емоція викликалася експериментально, сильна тенденція до участі в міжособистісному регулюванні емоцій була пов’язана з пошуком інших у відповідь на емоцію, у той час, як висока ефективність була пов’язана із посиленням впливу соціальної підтримки після емоційної події у реальному світі. Крім того, результати показали, що ефективність та схильність до використання міжособистісних стратегій були пов’язані з найкращим формуванням соціальних відносин у коледжі. Ці нові результати дослідження надають емпіричну підтримку валідності міжособистісної моделі регулювання емоцій.
Соціальний контекст регуляції міжособистісних емоцій
Роль особистості
Хофманн та Доан (2018) підкреслюють важливість розвитку та тимчасової динаміки у регуляції соціальних емоцій. Вони стверджують, що ми народжуємося з «основним я», яке спочатку існує у відриві від довкілля. На ранніх етапах життя поінформованість про наше ставлення до світу нечисленна і далека один від одного, і саме наш розвиток та соціальні взаємодії у часі зрештою стирають межі між собою та його оточенням (Hofmann & Doan, 2018). Автори стверджують, що згодом у нас розвивається “соціальне я”, починаючи з раннього дитинства, коли розвиваються комунікативні навички. У міру того, як соціальне «я» людини росте і стає більш розвиненою, її внутрішнє «я» інтегрується в соціальне «я», у міру того, як ми все більше адаптуємося до нашого соціального середовища. Більш того, у міру розвитку соціального «я» його емоції більше не залежать лише від основного «я», а стають поглиненими та залежними від переживань соціального «я». Ця теорія ядра та соціального «я» забезпечує потужну основу для вивчення підходу до регулювання міжособистісних емоцій протягом усього життя.
Інший компонент емоційного та соціального розвитку – це усвідомлення чи сприйняття себе та навколишнього середовища. Теорія емоційної свідомості вищого порядку Льоду та Брауна (2017) стверджує, що усвідомлення, свідомість та самота — усе це важливі складові емоційного розвитку людини. У цій теорії існує стан та уявлення цього стану вищого порядку. У тих індивідуумів і емоцій емоція чи людина можуть бути у стані. Часто кажуть, що спільна свідомість — це не безпосередній досвід, а швидше досвід чи сприйняття досвіду. У цьому випадку емоційний стан та уявлення цього стану або усвідомлення вищого порядку необхідні, щоб свідомо відчути стан чи емоцію. У контексті кіркових та підкіркових ланцюгів кіркові ланцюги відповідають за сприйняття вищого порядку та свідоме переживання підкіркових переживань нижчого порядку емоційних стимулів, які можуть викликати страх, паніку чи щастя (Ledoux & Brown, 2017; Hofmann & Do8 ). Що стосується себе і свого усвідомлення, ви можете випробувати емоцію або стан і бути включеними в них як інформацію, яка дозволяє нам мати «емоції щодо емоцій» або «думки про наші думки» (тобто мета-пізнання). Приклад, наведений Хофманном і Доаном, полягає в тому, що для того, щоб пережити страх у ситуації, потрібно усвідомлювати, що вони є реальною людиною в небезпеці. У відеогрі вигаданий персонаж може бути в небезпеці, але принципово відокремлений від гравця, який контролює персонажа. Однак у реальному житті ви перебуваєте в небезпеці або контролюєте себе. З цієї причини люди не турбуються про те, щоб розбити машину або битися до смерті у відеоіграх, тому що їм не вистачає справжнього самовідчуття. Тобто без явного усвідомлення себе та його ставлення до світу емоції, подібні до страху, не були б присутніми. На додаток, якщо людині не вистачає самосвідомості, емоційні переживання не зашкодять сильно, що заперечує необхідність використання стратегій регулювання емоцій.
Ця теорія відноситься до Beckes та ін. (2012) у тому сенсі, що людині потрібне зовнішнє, соціальне усвідомлення, щоб відчувати емоції та брати участь у їхньому регулюванні. Так само як людський мозок дізнається про доступні соціальні ресурси з часом, людина також з часом розвиває підвищену поінформованість про своє оточення. Таким чином, при розгляді регуляції емоцій та її соціальної природи важливо мати самосвідомість, а також усвідомлення інших, тому що люди існують у контексті самих себе, внутрішньо, та інших, зовні. Беручи до уваги природу самосвідомості та емоційного усвідомлення, у наступних розділах буде підкреслено соціальну природу переживання та регулювання емоцій себе та інших з часом. Будь то в контексті відносин між батьками та дітьми, взаємодії з однолітками, етапів дитинства, дорослішання та старіння, у психологічних науках існує величезна кількість літератури, яка підтримує моделі соціальної регуляції.
Історія розвитку
З погляду розвитку, примітною формою соціальної взаємодії є взаємодія між батьком і дитиною, при цьому відносини матері та дитини підкреслюються в ранніх роботах з теорії прив’язаності та ранніх взаємодій. Боулбі заснував теорію прихильності, виходячи з принципу, згідно з яким діти формують гнучкі уявлення про ступінь чуйності своїх батьків або опікунів (Bowlby, 1969; Bowlby, 2005). Теорія Боулбі заснована на потребах дитини та загальному прийнятті її батьками чи вихователем. Стилі дитячої прихильності зазвичай визначаються як безпечні, небезпечні, унікальні або амбівалентні за своєю природою, причому безпечна прихильність є найбільш адаптивною та корисною. Кессіді (1994) наводить докази тієї ролі, яку грає прихильність у передчутті пізнішої регуляції емоцій, але неможливо розглянути стилі прихильності, не вивчаючи також природу батьківсько-дитячих відносин, від яких сильно залежить стиль прив’язаності. Наприклад, надійно прив’язані діти зазвичай розвиваються внаслідок того, що уважні батьки заохочують емоції та адаптуються до них, а не заохочують їх приборкування. Однак невпевнені немовлята, як правило, неоднозначно виражають емоції, діючи непослідовно через брак уваги для уникнення комфорту. За словами Ізабелли і Бельськи (1991), така непослідовна поведінка часто є результатом непередбачуваної реакції батьків на вираження емоцій своєю дитиною. Крім того, як відзначають Хофманн та Доан (2018), уникаючий стиль прив’язаності (тип небезпечної прив’язаності) також був пов’язаний з поведінкою, що пригнічує, та агресією (Malatesta et al., 1989; Renken, Egeland, Marvinney, Mangelsdorf, & Sroufe, 1989 ).
Ще один плідний експеримент, який демонструє силу взаємодії батьків та дітей, — «Дивна ситуація». Ця класична парадигма від Ейнсворт та її колег поміщає немовлят у ситуації, коли вони перебувають зі своєю матір’ю чи без неї у присутності незнайомця. Немовлята, які перебувають у безпеці, будуть засмучені, коли їх мати піде, і будуть радіти, коли вона повернеться до кімнати. Присутність незнайомця не завдає особливого клопоту багатьом дітям. Однак незахищені немовлята часто негативно реагують на відсутність та повернення матері (Ainsworth & Bell, 1970; Ainsworth, Blehar, Waters, & Wall, 1978). Таким чином, зв’язок між взаємодіями батьків та дітей як функція прихильності та розвитку підкреслює фундаментальну соціальну природу регуляції емоцій.
Ранні взаємодії батьків та дітей також є важливими предикторами нейробіологічного та темпераментного розвитку дитини (Field, Diego, Hernandez-Reif, 2006; Gunnar & Donzella, 2002; Posner, Rothbart, & Sheese, 2007). Таким чином, відносини між матір’ю і дитиною, що розвиваються, зокрема, впливають на майбутнє використання стратегій регуляції емоцій. У дитинстві діти переважно спілкуються з опікунами через плач і воркування, намагаючись сигналізувати своєму опікуну у тому, які потреби не задовольняються (голод, сон, потреба у зміні). Однак, як зазначають Деррібері та Ротбарт (1997), посилення виконавчих функцій з часом сприяє збагаченню здатності регулювати емоції та відкриває двері для нових способів управління емоціями та їх спілкування. На додаток, як підкреслюють Хофманн та Даан 92018) в огляді сімейного впливу, те, що починається зі стійкої залежності від батьківського регулювання емоцій дитини, в майбутньому перетворюється на більш урівноважені стосунки, що характеризуються наявністю здорового зв’язку між дитиною та батьками.
Стиль виховання так само важливий для зв’язку, як і прихильність, з точки зору дитини. Класична модель батьківського стилю Баумринда (1993), концептуалізована у термінах уважності, теплоти та контролю, стверджує, що батьки авторитарні, авторитарні чи поблажливі. Як правило, перевага надається авторитетному стилю виховання, тому що дитина відчуває оптимальний рівень підтримки та контролю, що призводить до активнішого використання регуляції емоцій та покращених здібностей (а також більш доцільним прикладам того, як регулювати емоції; Морріс, Сілк, Стейнберг, Майєрс та Робінсон, 2007; Грольник і Райан, 1989). Однак, поблажливий стиль виховання насправді пов’язаний зі слабшим регулюванням емоцій у довгостроковій перспективі, попри його залежність від згоди та поступки вимогам дитини в короткостроковій перспективі (Rubin, Hastings, Chen, Stewart, & McNichol, 1998). Слід зазначити, що, хоча більшість робіт з взаємостосунків між батьками та дітьми зосереджена на матерях, роль недостатньої або непідтримуючої батьківської взаємодії також була пов’язана з негативними поведінковими та афективними наслідками у їхніх дітей (Sanders, Zeman, Poon, & Miller, 2015; Каррер та Боуї, 2012). Можна побачити чіткий зв’язок між дослідженнями прихильності та батьківським стилем.
Ранні стосунки
Хофманн і Доан (2018) наводять кілька прикладів ролі взаємодії братів і сестер у формуванні навичок міжособового регулювання, заявляючи, що це унікальна можливість для суперечок, гніву та стресу, які можуть бути хорошими тестами для розробки та використання стратегії регулювання емоцій. Не дивно, що старші брати і сестри можуть забезпечити таку безпеку і підтримку, як батьки, молодшим братам і сестрам, якщо відносини розвиваються належним чином. Ці твердження додатково підтверджуються роботами Бедфорда та Авіолі (2001) та Бедфорда та Воллінга (2004), які також приходять до висновку, що брати та сестри, як правило, є добрими «співрегуляторами» емоцій. Хофманн і Доан (2018) також відзначають, що дослідження батьків та підлітків також зростають, але вони є неповними та вимагають подальших досліджень. (Eisenberg, Fabes, Shepard, Guthrie, Murphy, and Reiser, 1999; Eisenberg, Fabes, & Murphy, 1996; Klimes-Dougan et al., 2007; Yap, Allen, & Ladouceur, 2008).
Соціальні контакти та романтичні стосунки
У міру того, як діти стають більш незалежними від своїх батьків і стають підлітками та дорослими, у них формуються дружні стосунки, мережі взаємодії та романтичні зв’язки. Ці різноманітні типи взаємодії, безперечно, визначають спосіб розвитку та використання міжособистісних навичок та стратегій регулювання емоцій. Враховуючи, що дружба більш вразлива для змін і невдач, ніж сімейні відносини, важливо, щоб людина діяла належним чином або ризикувала втратити ці відносини (Hofmann & Doan, 2018). Кулик та Петерманн (2013) досліджували прихильність до батьків та однолітків як попередник регуляції емоцій як на внутрішньоособистісному, так і на міжособистісному рівні. Результати, що стосуються дружби, показали, що прив’язаність жінок до однолітків призводить до більшого використання функціональних стратегій внутрішньоособистісного регулювання. Проте дослідження спільної роботи друзів підкреслюють різні наслідки розкриття інформації, близькості та роздумів. Наприклад, Роуз (2002) провів дослідження спільної роботи на великій вибірці учнів третього, п’ятого, сьомого та дев’ятого класів та виявив, що розкриття емоційних деталей або подій допомагає сприйняттю близьких дружніх відносин, також спостерігався зв’язок між супутнім роздумом, тривогою та депресією. Зрозуміло, що ці результати наголошують, що регулювання емоцій може бути соціальним процесом. Є також дані, що дозволяють припустити, що просте сприйняття підтримки та відносин з однолітками може вплинути на емоційні результати (Laible, Carlo, & Raffaelli, 2000) та що перспективне та загальне сприйняття емоцій значною мірою залежить від асоціації з іншими однолітками (Burleson & Raffaelli, 2000). Kunkel, 2002; Hofmann & Doan, 2018).
Дослідження соціальних мереж, проведене Niven, Garcia, van der Löwe, Holman та Mansell (2015), надає додаткові докази міжособистісних процесів у регуляції емоцій, так що ті, хто використав стратегії регуляції міжособистісних емоцій протягом 12-тижневого дослідження, фактично збільшили свою популярність, що вимірюється повідомленнями інших людей про те, що вони проводять час разом. Нівен та його колеги також виявили, що використання стратегії регулювання міжособистісних емоцій було пов’язане зі збільшенням кількості передплатників у Twitter, яку набрала людина, у вибірці з 8000 користувачів. Цікаво, що Нівен та його колеги (2015) також виявили, що тип міжособистісної стратегії впливає на результати, при цьому використання поведінкової стратегії (тобто Стратегії, що закликає людину до дії, щоб допомогти комусь іншому) призвело до більшої популярності у соціальній мережі, порівняно до когнітивних стратегій (тобто стратегій, спрямованих на зміну сприйняття чи думок про ситуацію). Враховуючи, що аналіз соціальних мереж залежить від звітів груп взаємопов’язаних людей з різними рівнями взаємодії, Нівен та його колеги забезпечують область міжособового регулювання емоцій цінним підтвердженням того, що концепція заснована на соціальній взаємодії.
Розглядаючи романтичні відносини, Debrot, Schoebi, Perrez та Horn (2013) показують, що романтичний дотик партнера впливає на регуляцію міжособистісних емоцій та загальний афект. У цьому дослідженні у партнерів на побаченні було зроблено чотири щоденники протягом одного тижня, і результати показали, що дотик між партнерами був пов’язаний з посиленням позитивного афекту та близькості у їхніх романтичних партнерів, а також самого актора. Ці ефекти також пов’язані з поліпшенням психологічного функціонування через 6 місяців спостереження. Звичайно, у цій галузі необхідні подальші дослідження, але Дебро та його колеги спочатку підтверджують роль дотику у регуляції міжособистісних емоцій, як і в роботі Coan et al. (2006).
Крім того, нещодавні відкриття Леві-Джиджі та Шамай-Цурі (2017) показують, що міжособистісне регулювання емоцій у формі погляду на перспективу було більш ефективним у зменшенні дистресу романтичного партнера, ніж стратегії внутрішньоособистісного регулювання. У цьому дослідженні багаторічним гетеросексуальним парам була відведена регулююча або цільова роль, і їм було дано вказівку використовувати або стратегію на свій вибір, або стратегію, яку вибрав їх партнер. Результати показали, що розуміння погляду іншої людини та участь у когнітивній емпатії більш ефективно знижують негативні емоції партнера. Цікаво, що висновки Нівена та його колег (2015) про те, що навички когнітивного регулювання емоцій були менш ефективними у збільшенні соціальних зв’язків, ніж поведінкові навички, мабуть, суперечать висновкам Леві-Гігі та Шамай-Цурі (2017). Однак ці різні результати можуть вказувати на те, що стратегії досягнення дружби та популярності можуть фундаментально відрізнятися від стратегій, що використовуються для покращення романтичних відносин та підтримки.
Стосунки у зрілому віці
У психологічній літературі для дорослих дуже мало уваги приділяється регуляції міжособистісних емоцій, причому більшість її зосереджена на внутрішньоособистісних процесах. Це викликає занепокоєння, враховуючи значні зміни у регуляції емоцій, які відбуваються під час переходу від дитинства до дорослого життя, а саме, що здатність та ефективність у регулюванні власних емоцій та емоцій інших зростають із віком (Hofmann & Doan, 2018). Проте є кілька примітних робіт, які ілюструють соціальну природу регуляції емоцій у старшому віці.
Зокрема, можливість ділитися своїм досвідом з іншими вивчається щодо дорослого життя та регулювання емоцій. Наприклад, робота Marroquín (2011) передбачає, що люди, які довіряють, можуть допомогти придушенні, переоцінці та зміні моделей мислення, що може зменшити емоційний дистрес або збільшити близькість у випадку підтримуючого слухача (Lepore, Fernandez-Berrocal, Раган і Рамос, 2004 р.) . Дані з літератури із соціального обміну показують, що ділитися повсякденними переживаннями та емоціями з іншими корисно, бо це дає почуття близькості та підтримки (Lakey & Orehek, 2011; Rimé, 2009). Інші переваги обміну з іншими людьми, які підтримують, включають велику ефективність при використанні стратегій регулювання емоцій, а також використання більш адаптивних, корисних технік регулювання власних емоцій (DeLongis & Holtzman, 2005; Holtzman, Newth, & Delongis, 2004). Це може бути пов’язане з відображенням реакції інших або просто з тим фактом, що отримання підтримки знижує страх або дискомфорт з приводу того, щоб ділитися чимось ще в майбутньому через довіру.
Є дані, які свідчать, що у літньому віці емоції та їх регулювання можуть працювати інакше, ніж в інші періоди життя. Наприклад, кілька дослідників запропонували зниження переживання та загального впливу негативних емоцій на загальний настрій у людей похилого віку (Carstensen, Pasupathi, Mayr, & Nesselroade, 2000; Gross, Carstansen, Pasupathi, Tsai, Gotestam-Skorpen, & Hsu, 1997, цитується & Doan, 2018). Інші вказують на те, що люди похилого віку відчувають різні мотивації та пізнання в порівнянні з іншими віковими групами в результаті скорочення їх тривалості життя, відповідно до теорії соціоемоційної вибірковості (SST) Карстенсена (1993). Таким чином, здається, що емоційність на старості принципово відрізняється від інших етапів життя. Є також підстави вважати, що літні люди відчувають більше емоційних емоцій та поглядів на події (Isaaacowitz, Toner, Goren, & Wilson, 2008; Mroczek & Kolarz, 1998) в додатку до більшої схильності до використання ефективних навичок регулювання емоцій, як самооцінка, наприклад (Blanchard-Fields, Mienaltowski, & Seay, 2007; Shiota & Levenson, 2009).
Якщо коротко, то регуляція міжособистісних емоцій — це динамічний процес, який розвивається як на індивідуальному, так і на соціальному рівні протягом часу. Розгляд процесу регулювання емоцій без урахування соціальних компонентів та впливів означало б виключити роки формування прихильності та батьківського стилю, перехідний період підлітковості до незалежності, розвиток соціальних мереж, інтимність та активність у дорослому віці, а також зміни у світогляді на старості. Враховуючи багату літературу, яка підтримує соціальну природу регулювання емоцій, було б невірно припускати, що регулювання емоцій існує лише внутрішньоособистісне. Швидше, це широта вищезгаданої літератури, яка твердо підтримує моделі Бекеса та Коана (2011), Хофманна (2014), Закі та Вільямса (2013), які роздивляються соціальні та екологічні взаємодії на використання та розвиток регуляції емоцій.
Результати регуляції міжособистісних емоцій
Ефективне регулювання міжособистісних емоцій
У цьому огляді були представлені докази соціальної природи регулювання емоцій на підтримку кількох ключових моделей міжособистісного регулювання емоцій. У літературі також докладно описуються численні позитивні результати, пов’язані з ефективною участю у стратегіях регуляції міжособистісних емоцій. Згадайте з попередніх розділів, що Вільямс та його колеги (2018) повідомили, що тенденція до використання міжособистісних стратегій поряд з ефективністю використання цих навичок була пов’язана з соціальним зв’язком, співчуттям та емоційним виразом, що підтверджується попередніми дослідженнями використання ефективних навичок. 2005; Holtzman, Newth, & Delongis, 2004). Крім того, ми розглянули дані про позитивні ефекти уподобання та зменшення стресу у стосунках (Marroquín, 2011; Lepore et al., 2004; Lakey & Orehek, 2011; Rimé, 2009).
У командному контексті Кампо, Санчес, Ферран, Роснет, Фрізен та Лейн (2017) досліджували механізми регулювання емоцій у двох дослідженнях чоловічих команд з регбі. Їхнє перше дослідження показало результати на підтримку внутрішніх та зовнішніх моделей міжособистісного спілкування, в яких спортсмени-регбісти спільно регулюють свої дії зі своїми товаришами по команді, одночасно беручи участь у нероздільному регулюванні емоцій іншої людини. Вони також виявили, що гравці беруть участь у регулюванні міжособистісних емоцій, щоб допомогти іншим та/або принести користь собі (Campo et al., 2017). Ці результати є значним початком дослідження та підтримки моделей міжособистісного регулювання емоцій. Зокрема, контекст команд та груп забезпечує оптимальне середовище для тестування стратегій та механізмів, що знаходяться в основі регуляції соціальних емоцій.
Чинні дані свідчать, що є соціальні вигоди, пов’язані з ефективним використанням стратегій регулювання міжособистісних емоцій в контексті романтичних стосунків та дружби. Хоча це і не було явним дослідженням міжособистісної регуляції емоцій, Лопес та його колеги (2005) виявили, що здатність регуляції емоцій пов’язана зі сприйняттям людини про міжособистісну чутливість та з партнерами, які взаємно вказують на дружбу. Тобто, якщо Саллі мала високий бал у здатності регулювати емоції, вона та інші люди у її соціальній мережі з більшою ймовірністю називали себе загальними друзями. Таким чином, ми бачимо позитивний зв’язок між здатністю регулювати емоції та соціальною зв’язністю, залишаючи достатньо місця для дослідження ролі регулювання соціальних емоцій у відносинах.
Порушення регуляції міжособистісних емоцій
Досі ми бачили моделі, соціальні елементи та переваги, пов’язані з регулюванням міжособистісних емоцій, проте також важливо враховувати зв’язок між порушенням регуляції емоцій та психопатологією. Хофманн (2014) сформулював модель регуляції міжособистісних емоцій для розладів настрою та тривожних розладів. Присутні як у створенні, так і у підтримці цих розладів, міжособистісні компоненти включають шаблони спілкування, протидію уникнення та усунення безпечної поведінки. Наприклад, Хофманн (2014) підкреслює, що близькі друзі, сім’я або романтичні партнери часто дають людям почуття безпеки і що вплив, що повторюється, викликає асоціацію між людиною і меншим занепокоєнням, зрештою створюючи безпечну поведінку і почуття уникнення. Хтось із панічним розладом може відчувати, навмисно чи ні, що вони можуть витримати бурю панічної атаки, тільки якщо їхній романтичний партнер перебуває з ними протягом усього періоду. Іншими словами, людина уникає повного переживання панічної атаки і вважає за краще пом’якшити частину стресу, перебуваючи в присутності людини, що забезпечує безпеку. Враховуючи, що уникнення підтримує тривогу, необхідно включити міжособистісну модель регулювання емоцій у лікування тривожності, щоб розпізнати та усунути безпечну поведінку.
Хофманн (2014) додатково оцінює використання міжособистісної моделі при депресії, переглядаючи літературу, в якій виявляються бідніші негативно-валентні стилі спілкування між подружжям, коли один із партнерів перебуває в депресії (Jacob & Johnson, 1997; Rehman, Gollan, & Mortimer, 2008). Наприклад, одне дослідження показало, що дружини часто демонструють ці негативні моделі спілкування, які зрештою перешкоджають здібності чоловіка успішно надавати підтримку та регулювати міжособистісні стосунки свого партнера (Rehman, Ginting, Karimiha, & Goodnight, 2010). Таким чином, з цих теоретичних перспектив ясно, що міжособистісна регуляція емоцій, адаптивна або дезадаптивна, відіграє ключову роль у поданні та підтримці під час тривоги та депресії.
Після концептуалізації міжособистісної моделі Хофманн, Карпентер та Кертісс (2016) розробили та протестували опитувальник міжособистісного регулювання емоцій (IERQ), який є опитуванням з 20 пунктів про те, як люди використовують інших для регулювання своїх емоцій. Автори виділили 4 підтипи після тестування їхньої шкали на великій вибірці здорових дорослих. Люди використовували інших для 1) посилення позитивних емоцій; 2) отримання уявлення про свою ситуацію; 3) утішання один одного; і 4) моделювання або зображення стратегії долання або реакції інших. Їхні результати з’явилися одним із перших вимірних засобів підтримки моделей міжособистісного спілкування, що також узгоджується з даними недавнього опитування Вільямса та його колег (2018).
Порушення регуляції емоцій у вигляді поведінки уникнення безпечних людей / поведінки та неефективного спілкування перед депресією може призвести до стресу та негативних результатів (Hofmann, 2014). Хофманн передбачає, що неправильне використання міжособистісних стратегій може сприяти виникненню проблем із психічним здоров’ям, якщо вони закріплюють чи підтримують розлад. Конкретним прикладом цього є пошук впевненості при обсесивно-компульсивному розладі (Hofmann, 2014). Хоча пошук втіхи може змусити людину з обсесивно-компульсивним розладом відчути миттєве полегшення від негативних емоцій, зрештою це є формою уникнення і, таким чином, підтримує наявну тривогу з часом. Таким чином, участь у регулюванні міжособистісних емоцій з метою забезпечення впевненості у цій ситуації матиме негативний довгостроковий результат. Інше дослідження показало, що генералізований тривожний розлад (ГТР) також може характеризуватись дефіцитом регуляції емоцій, що може призвести до подальших дезадаптивних міжособистісних дій (Mennin, Heimberg, Turk, & Fresco, 2005). Дослідження показують, що неправильна саморегуляція часто призводить до проблем із вираженням емоцій у контексті інших, і що терапія ГТР повинна включати психоутворення щодо емоцій, навичок регулювання емоцій та міжособистісних стратегій (Mennin et al., 2005).
Що стосується депресії, то в огляді Маррокіна (2011) робиться висновок, що регуляція емоцій пов’язана з депресією і що міжособистісні навички та регуляція можуть діяти як механізм, за допомогою якого соціальна підтримка діє на депресію. З цього ми можемо бачити, що дефіцит соціальної підтримки або навичок міжособистісного спілкування може сприяти ризику депресії, що відповідає літературі, яку ми розглянули, про відносини однолітків і батьків та дітей. Крім того, хоча це і не було докладним дослідженням навичок регулювання емоцій, було показано, що існують значні соціальні та міжособистісні фактори, пов’язані із суїцидальністю у підлітків (див. Огляд King & Merchant, 2008). Вони стверджують, що міжособистісні проблеми у дитинстві та підлітковому віці спотворюють систему регуляції емоцій та вчать людину тому, що правильне використання міжособистісних навичок небезпечне чи неприйнятне. Міжособистісні фактори, що сприяють суїцидальності, включають: підтримку з боку сім’ї та однолітків, ізоляцію, віктимізацію, зневагу та жорстоке поводження (King & Merchant, 2008). Враховуючи зв’язок між суїцидальністю та депресією, цілком можливо, що подібні механізми можуть бути залучені і в тому, і в іншому, та що особливу увагу слід приділяти навчанню правильним навичкам міжособистісного регулювання емоцій у контексті терапії для пацієнтів, які мають такі види дистресу та порушень. Таким чином, переживання негативного соціального середовища може вплинути на те як людина досліджує навички регулювання міжособистісних емоцій та як використовувати їх в майбутньому.
Крім розладів настрою та тривожних розладів, інші дослідження показують, що труднощі у регулюванні міжособистісних емоцій також впливають на ризик та підтримку вживання психоактивних речовин та розладів особистості, таких як прикордонний розлад особистості, а також симптоматику посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Наприклад, Dingle, Neves, Alhadad та Hides (2017) вивчили регуляцію міжособистісних емоцій у дорослих із розладами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин або без них, та виявили відмінності, пов’язані з регулюванням, поділом та усвідомленням емоцій.
Зокрема, люди з проблемами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин, очікували, що вони не відчуватимуть тривожних чи депресивних почуттів, згідно зі шкалою очікуваних соціальних емоцій. Цей висновок може свідчити, що люди з проблемами вживання психоактивних речовин мають різні очікування щодо емоційних переживань, ніж люди контрольної групи. На додаток, коли їх просили поглянути на позитивні чи негативні обличчя, люди з розладами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин, виявляли меншу гнучкість у своїх виразах обличчя, імітуючи обличчя, які вони бачили, якщо їм було сказано зайнятися регулюванням емоцій (Dingle et al., 2017). Таким чином, здається, що розпізнавання та зображення відповідного афекту під час спроб участі в регуляції міжособистісних емоцій може бути порушено у людей із розладами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин. В іншому дослідженні регуляції міжособистісних емоцій та прикордонного розладу особистості Діксон-Гордон, Уелен, Скоттс, Каммінс і Степп (2016) виявили, що регуляція міжособистісних емоцій у матері пом’якшує зв’язок між негативним афектом та симптомами прикордонного розладу особистості. Таким чином, низька підтримка з боку матері у поєднанні з великою кількістю спроб розв’язати проблеми збільшує ризик розвитку прикордонного розладу особистості. Ці результати припускають, що не тільки важливо використовувати відповідні навички міжособистісного спілкування, але також важливо, щоб соціальні контакти, такі як батьки, друзі та однолітки, також допомагали людям в ефективному регулюванні емоцій.
Порушення регуляції міжособистісних емоцій також вивчається щодо жорстокого поводження з дітьми та симптомів посттравматичного стресового розладу. Cloitre, Miranda, Stovall-McClough і Han (2005) вивчали жінок, що звертаються за лікуванням з симптомами посттравматичного стресового розладу та історією жорстокого поводження з дітьми і виявили, що міжособистісні проблеми та порушення регуляції емоцій пояснюють значну різницю у функціональних порушеннях після контролю основних симптомів посттравматичного стресу. Таким чином, здається, що вплив дезадаптивного середовища у дитинстві сприяє використанню у майбутньому навичок регуляції емоцій.
Нарешті, Діксон-Гордон, Халіцер, Конкі та Уелен (2018) нещодавно розробили шкалу для вимірювання труднощів у регуляції міжособистісних емоцій і виявили значний зв’язок між високими балами (що вказують на велику складність використання регуляції міжособистісних емоцій) і симптомами прикордонного розладу особистості, тривожності та депресії. Зокрема, Діксон-Гордон та його колеги (2018) виявили, що вентиляція як форма регулювання пов’язана з прикордонним розладом особи та тривогою. Крім того, у той час, як депресія більшою мірою асоціювалася з дефіцитом поведінки, спрямованої на пошук запевнень, зростання прагнення до запевнень було пов’язане з тривогою та прикордонним розладом особистості (Dixon-Gordon et al., 2018). Ці результати узгоджуються з клінічними проявами, такими як соціальна ізоляція та ізоляція при депресії та невпевненість у доцільності поведінки при тривозі. Крім того, враховуючи труднощі у міжособистісному спілкуванні, з якими стикаються люди з прикордонним розладом особистості, логічно, що пошук запевнень може бути збільшений до ненормального рівня у спробах протидіяти такій поведінці.
Загалом люди — соціальні істоти, які регулюють та відчувають емоції в контексті інших. Таким чином, не дивно, що психопатологія та дефіцит регуляції емоцій також існують у соціальній сфері. Хоча зв’язки між психічним захворюванням і регуляцією міжособистісних емоцій є певною мірою попередніми, це область досліджень, що постійно розширюється, яка дає уявлення про ризики, що підтримують і потенційні механізми лікування, пов’язані з психопатологією.
Висновок
Попри успіх та фундаментальну важливість вивчення внутрішньоособистісних процесів регуляції емоцій (наприклад, Gross, 1998), необхідно продовжити вивчення соціальної природи регуляції емоцій з огляду на соціальну природу людей. Як показано в основоположних роботах Хофманна (2014), Закі та Вільямса (2013) та Бекеса та Коана (2011), важливо, щоб психологічні дослідження регуляції емоцій ґрунтувалися на міжособистісному підході та підході протягом усього життя. У цьому огляді показано кумулятивний вплив адаптивного та дезадаптивного соціального середовища на регуляцію міжособистісних емоцій у дитинстві, юності, зрілості та старості. Зрозуміло, що соціальні відносини, підтримка та емоційне вираження на ранньому етапі надають комплексний вплив на схильність та ефективність, з якого люди беруть участь у регулюванні міжособистісних емоцій. Важливо зазначити, що література, що обговорюється в цій статті, показує, що міжособистісне регулювання емоцій виявилося ефективною формою регуляції емоцій. Однак є також важливі способи, якими регуляція міжособистісних емоцій може йти наперекір і бути потенційно пов’язаною з наявністю психопатології. Враховуючи його багату історію досліджень у психологічних галузях та галузях розвитку, а також його квітуче майбутнє щодо соціальної підтримки, добробуту та психопатології, життєво важливо, щоб майбутня робота досліджувала важливу роль міжособистісного регулювання емоцій у людському досвіді.
Останні коментарі