Олександр Македонський чи Олександр Великий (356-323 рр. е.) – легендарний полководець, тактик і стратег, цар Македонії з династії Аргеадов, творець величезної світової держави, яка проіснувала до його смерті.
Психологічний портрет молодого правителя говорить про його неймовірну рішучість і сильну волю. Він не задовольнявся лише мріями, а вдавався до негайного планування та виконання цілей.
Хлопчик ріс у сім’ї македонського царя Філіпа II, одержуючи від тата якісний приклад залізної волі, цілеспрямованості та хитрощів. У безмежній свободі дій та розкоші, Олександр зрощував у собі надприродні почуття впевненості, чіткості та твердості, що межують з комплексом Бога. З розвитком сильного вольового характеру, з часом до цього додалися шаленство, нестримність, не вміння контролювати свої емоції, часті виникнення спалахів гніву та агресії. У такі моменти Олександр не міг керувати собою, приймаючи необдумані рішення.
Одного разу відбулась така подія, під час якої можна зрозуміти сутність характеру Олександра Македонського. Царю Пилипу запропонували купити коня Буцефала. Проте кінь той був дуже непокірний та дикий, ніхто не міг його заспокоїти. Кожного, хто намагався об’їздити цього жеребця, він негайно скидав із себе. Філіп вже подумав про те, щоб відмовитися від витівки, але Олександр, який спостерігав за цим, вигукнув: «Якого коня втрачають! І все через боягузтво!». Батько, звичайно, був розлючений і навіть оторопів від зухвалості сина. Він запропонував молодому царевичу заспокоїти коня самому — якщо так станеться, тоді він отримає його в подарунок.
Олександр підбіг до коня, владно взяв вуздечка і повернув морду до сонця, побачивши, що кінь лякався власної тіні. Деякий час він біг поруч із конем, погладжуючи його та заспокоюючи. Переконавшись, що кінь перестав нервувати, Олександр легко скочив на нього і натягнув вуздечки на себе, стримуючи Буцефала без ударів та ривків. Олександр відчув, коли кінь вгамувався і почав сам його спонукати бігти, гучними криками та ударами ніг. За всім цим спостерігали батько та піддані, що супровожували Олександра. Вони були зачаровані гордим молодим царевичем, що тріумфує. Пилип же підійшов до сина і радісно сказав: «Шукай інше царство. Македонія занадто мала для тебе». Цей випадок став прикладом надзвичайної самостійності та самовпевненості хлопчика, який вміє бути незалежним від чужої думки та приймати рішення.
Батько розумів, що непокірність сина часто призводила до поривів і диких станів, а отже треба було знайти найкращого вчителя для того, щоб виховати емоційну зрілість у хлопчика. Ним став Арістотель – грецький вихователь, який створив комплексну систему філософії, яка охопила природничі науки та політику і соціологію. Пізніше Арістотеля назвуть найбільшим мислителем у історії. Саме він один з перших, хто описав емоції та контроль над ними, як найважливіший інструмент для розвитку особистості.
Він взявся за навчання енергійного Олександра, коли юнакові було 13 років. Протягом трьох років Арістотель був наставником і культивував у хлопчику любов до природничих наук, етики, філософії. Тактика навчання базувалася на зацікавленості – під час прогулянок зеленим гаєм Мієзи, вони вели бесіди, вивчаючи та обговорюючи інформацію від способів управління державою до основ будови рослин і тварин. Олександру дуже пощастило, що його наставником став найбільший мислитель та володар системних знань про емоційну сферу. Він допоміг вирости Олександру з необачності до розважливості та розважливості, у характері з’явилася і якась обережність та доцільність. Це приклад справжнього вчителя, який зміг приборкати непостійність та буяння свого учня і перетворити це на артистичність та харизму.
Олександр Македонський ріс у такому середовищі, де було неможливо не бажати багато чого. Він заохочувався батьківською турботою та мотивацією до войовничості. Його характер був складним, але сильним — наче бомба, яка могла вибухнути шаленством і нестриманістю у діях. Тільки мудрий наставник зміг виховати в Олександрі честолюбство. Він навчив полководця утихомирювати пориви характеру і прищепив любов до природничих наук та медицини. Олександр якось сказав, що саме Арістотелю він зобов’язаний, що проживає гідне життя.
Отже, виховання — важливий аспект розвитку, який може значно покращити рівень емоційного інтелекту, що в подальшому вплине на життєву стратегію. Саме виховання стало тим, що зробило Олександра великим полководцем та правителем, а не просто черговим тираном та завойовником.
Останні коментарі