Перша свята жінка Київської Русі, мудра і могутня княгиня, що має найвищий рівень емоційного інтелекту. Про цю правительку складали легенди та повісті, адже вона стала світлим прапором для всієї Русі, вплинувши на майбутнє держави запровадженням нових культурних цінностей та створивши основу для позиціювання країни як самодостатньої, багатої та цивілізованої. Звичайно, робота княгині над цими завданнями була довга, терпляча і стратегічно обдумана.
Ще коли вона була молодою, зустрівся їй майбутній чоловік княжич Ігор. Він займався полюванням десь у Псковських лісах, а шлях йому перегородила річка. Молодий княжич побачив човен і зрадів, що зможе продовжити свій шлях далі вже рікою. Вже в човні Ігор помітив, що везла його дівчина. Ольга була кмітливою та гострою на язик. Ігор спалахнув пристрастю до юної дівчини, а вона, оцінивши делікатність ситуації, заспокоїла княжича словами: “Я швидше втоплю човен, ніж втрачу чистоту свою тут”. Це справді його заспокоїло, а ще посіяло зерно любові до мудрої та сміливої незнайомки. Минуло кілька років, яких тільки наречених не пропонував Ігореві його батько – Ольга з Пскова все не виходила йому з голови та серця. Незабаром вони таки одружилися.
Княгиня Ольга стала вірною та поступливою дружиною Ігоря. Її проникливість разом із пристрасним бажанням бути справжньою помічницею в управлінні державою багато в чому допомагали вести політичну та економічну діяльність на всій Русі.
945 року князя Ігоря вбили древляни. Вони мали намір заволодіти київськими землями, та ще й взяти за дружину овдовілу Ольгу за свого князя Мала: «Ось ми вбили російського князя, візьмемо тепер дружину його Ольгу за нашого князя Мала, а з сином його, Святославом, зробимо, що захочемо». З цієї складної сторінки життя Ольги починається становлення її як правительки та послідовниці політики загиблого чоловіка Ігоря. Нелегкий тягар ліг на плечі жінки із трирічним сином Святославом. Ольга вважала за потрібне помститися зухвалим древлянам. Перших послів, що надіслали їй від князя Мала, вона хитрістю заманила в пастку, де їх закопали живцем. Наступних знатних чоловіків від древлян вона спалила у лазні. А прибувши до столиці древлян — Іскоростень, де Ольга збиралася провести обряд за вбитим чоловіком, вона здійснила третю помсту, за якої було вбито 5 тисяч людей. Четвертою та остаточною помстою стало осадження столиці древлян та спалення Іскоростеня за допомогою птахів та прив’язаних до їхніх ніг суміші сірки та воску. Деревляни скорилися. Княгиня Ольга мужньо і твердо заприсяглася тепер присвятити своє життя Русі й тому, щоб зробити її цивілізованою державою.
Ольга не могла ризикувати через внутрішні розбіжності між народами київськими, адже вона тримала курс на зведення держави з варварсько-язичницького до культурно-європейського суспільства. Княгиня Ольга розуміла, що відповідальність за долю країни зараз у її руках, а отже, треба докласти максимум зусиль для зміцнення позицій російських земель. За її правління почали будувати храми, міста, оточені кам’яними та дубовими стінами. Княгиня Ольга провела реформу та чітко окреслила землі, з яких збиралася данина. Вона визначила перші межі держави, намагаючись максимально подбати про мирне життя населення. Адже головною цінністю було зберігати, розвивати та зміцнювати велику державу.
Важливим кроком стала поїздка до Константинополя та прийняття християнства. Ольга розуміла, що лише турботи про державне та господарське життя народу буде недостатньо. Щоб поєднати розрізнені землі, потрібна релігія, яка утримає від розпаду.
957 рік. Княгиня Ольга з двадцятьма послами, п’ятдесятьма купцями, п’ятьма перекладачами, священиком і кількома родичами вирушили в подорож до Константинополя. Ольга дбала про те, щоб її державу нарешті перестали вважати варварською країною. Її метою стало уможливити встановлення політичних зв’язків, відкриття торгових шляхів, співробітництво та культурний розвиток.
Прибувши до берегів Константинополя, Ольга мовчазно згадала, що привело її сюди: “Розповісти імператорам, що Русь також велика і могутня країна. У нас є достатньо сонця, землі та моря. Нічого не хочемо від Візантії, тільки жити у мирі та любові, і торгувати”. Звичайно, не тільки єдиними словами княгиня зібралася впроваджувати свій намір. Вона розуміла, щоб з її країною почали зважати, їй самій спочатку потрібно прийняти християнство, що стане символом народження нових цінностей.
Таїнство хрещення провів патріарх Полієвкіт та візантійським імператором Романом ІІ. Імператор Константинополя запропонував Ользі вийти за нього, але тут княгиня “відзначилася” тямущістю і спритним розумом: “Як ти хочеш взяти мене, коли сам хрестив мене і назвав дочкою?” Адже у християн це не дозволяється — ти сам знаєш”. Так повернулася правителька Русі додому, вже християнкою, обдарованою іконами та богослужбовими книгами. Вона почала споруджувати храми, хрести замість язичницьких ідолів та проповідувати нову віру, яка мала об’єднати суспільство у могутнє ціле.
Княгиня Ольга все ніяк не могла порозумітися зі своїм сином Святославом, який у 964 році став керувати країною. Святослав шанував язичництво, любив воювати та нівелював релігійні ініціативи своєї матері. Вона зрозуміла, що не зможе переконати сина і не стала його переконувати. Ольга врахувала думки войовничого Святослава і всі свої політичні амбіції направила на контакт з онуком Володимиром, посадивши насіння християнської віри у маленького хлопчика. Її стратегічна ставка спрацювала. Через кілька десятків років, князь Володимир хрестить Русь, здійснюючи заповітний план княгині.
Сакральний образ княгині, яка побудувала міцний фундамент для розвитку Київської Русі з язичницької країни в культурну імперію, шанують і зараз. Вона – зразок емоційної витримки, самовладання та здатності керувати іншими людьми. Все її життя було низкою історій, що підтверджують її гідну позицію княгині — берегині цінностей держави.
Останні коментарі