Обрати сторінку

Емоційна креативність – здатність до творчого перетворення емоцій. 

Поняття емоційної креативності (ЕК) вперше визначено Джеймсом Еверіллом (J. R. Averill), який розробив у 1980 конструктивістську теорію емоцій. Основним поняттям теорії є емоційний синдром, чи емоція як продукт творчої активності. Емоційні синдроми організовані  в патерни реакцій, які позначаються у звичайній мові такими термінами як гнів, любов, горе тощо.

Найважливішим у визначенні, на думку Дж. Еверілла, є термін «організовані»: емоційні синдроми передбачають відповідність принципам структури. 

Можна виділити кілька рівнів ЕК.

На низькому рівні EК включає найбільш ефективне використання існуючих емоцій, створених усередині культури; на більш високому, комплексному рівні вона є видозміною стандартних емоцій для кращого задоволення потреб індивіда або групи і на вищому рівні – розвиток нових форм емоцій, заснованих на змінах у віруваннях та нормах, на яких емоції ґрунтуються.

Високий рівень емоційної креативності дає низку особистих та соціальних переваг його власнику. Людина з високим рівнем EК  описується як доброзичлива, відкрита для досвіду, схильна до містичних переживань, що прагне у відкритій і чесній манері ставити екзистенційні питання 

ЕК не народжується  на порожньому місці. Розвитку емоційної креативності можуть сприяти емоційні травми, перешкоди та розчарування у ранньому досвіді. Травматичний емоційний досвід (наприклад, смерть або серйозна хвороба близької людини, розлучення батьків, вербальні чи фізичні образи) змушує індивіда задуматися про свої емоції та спробувати їх зрозуміти, сприяє розширенню діапазону переживань та їх виходу за рамки повсякденності.

Слід зазначити, що  ЕК – є  ширшим  поняттям, ніж емоційний інтелект. На відміну від останнього, вона передбачає новизну емоційної реакції. Відмінності наголошуються й у підході до обробки емоційної інформації. Взаємозв’язки ЕІ та ЕК загалом відповідають взаємозв’язкам між когнітивним інтелектом та когнітивною креативністю.